Бувало у вас таке? Колега просить підмінити його на вихідних, у вас взагалі-то були плани на омріяний серіал і ліжко, але з рота вилітає: «Та без проблем, давай». Або подруга знову зливає на вас дві години токсичного негативу, ви закипаєте зсередини, але слухаєте і киваєте. Потім ви сидите, відчуваєте себе витиснутим лимоном, злієтеся на весь…
Ви сидите на кухні, світло від лампи трохи ріже очі, а розмова ніби закінчилась ще пів години тому. Але вона все одно висить у повітрі. Хтось гримнув дверцятами шафки трохи голосніше, ніж треба. Хтось відповів коротко. Хтось просто замовк раніше, ніж зазвичай. І в якийсь момент з’являється ця думка: «Може, все?» Не як рішення. Не…
Спочатку це виглядає як дрібниця. Ти оплачуєш вечерю — «бо в нього зараз складний період». Потім купуєш продукти. Потім перекидаєш гроші до зарплати. Потім ще раз. І ще. У якийсь момент любов непомітно починає нагадувати кредит без графіка платежів. Найдивніше — справа не завжди в самих грошах. Іноді виснажує навіть не сума, а відчуття, що без тебе…
Є відчуття, яке складно пояснити навіть самому собі. Начебто все нормально: у тебе є стосунки, поруч — близька людина, ви спілкуєтесь, кудись ходите, щось обговорюєте. Але після зустрічей із нею ти чомусь почуваєшся не щасливішим, а спустошеним. Наче всередині постійно щось витікає. Не завжди це виглядає драматично. Без гучних сварок, без розбитого посуду, без красивих…
Ти, мабуть, хоч раз казала собі: ну чому знову він? Чому знову ця сама схема? Спочатку все здається правильним — є хімія, є інтерес, є те саме незрозуміле «щось». А потім, через кілька місяців, ти стоїш на тому самому місці, з тим самим болем, і думаєш: невже я нічому не навчилась? Навчилась. Просто тут справа…