Бути батьками — це, мабуть, одна з найдивовижніших, але водночас найважчих подорожей у житті. Вона сповнена ніжних перших посмішок, теплих обіймів та всесвітньої любові. Але є й інший бік, про який соромно говорити вголос і точно не прийнято виставляти в соцмережах: хронічний недосип, нескінченний «день бабака», роздратування та гнітюче відчуття, що ти більше не належиш…
Ти вже десять хвилин прокручуєш одне повідомлення перед відправкою. Стерла половину фраз.Змінила смайлик.Прибрала слово, яке могло здатися “дивним”.І все одно тривожно. Наче від цієї відповіді залежить щось більше, ніж просто діалог. Або викладаєш фото — і через хвилину знову відкриваєш телефон. Перевірити реакції. Хтось подивився? Хтось лайкнув? Хтось промовчав? Іноді чужа думка заходить у голову…
Ти, мабуть, хоч раз казала собі: ну чому знову він? Чому знову ця сама схема? Спочатку все здається правильним — є хімія, є інтерес, є те саме незрозуміле «щось». А потім, через кілька місяців, ти стоїш на тому самому місці, з тим самим болем, і думаєш: невже я нічому не навчилась? Навчилась. Просто тут справа…